Причини та наслідки реформування Російської академії наук

18.10.2013

    Події, що відбулися останнім часом в російській академічній науці, сколихнули наукову громадськість не тільки в Росії, але й далеко за її межами.
    28 вересня поточного року президент Росії Володимир Путін підписав скандальний закон про реформу Російської академії наук (РАН), тим самим, надавши йому чинності. Всі етапи проходження зазначеного законопроекту супроводжувалися акціями протесту і обумовили бурхливу реакцію наукової громадськості. По всім науковим центрам Росії пройшла хвиля мітингів протесту, де брали участь в окремих місцях по декілька тисяч учасників. Цілком ймовірно, що останні події в Росії матимуть відповідні наслідки і для української науки.


    Ключові положення академічних реформ в РАН зводяться до наступного:
1. Право на розпорядження майном Академії передано російському уряду, але при цьому зазначається, що владі заборонено вмішуватися в наукову діяльність академіків.
2. Управління академією передано новоствореній агенції по управлінню майном РАН за винятком Уральського, Сибірського та Далекосхідного відділень. Агенція в свою чергу, буде підпорядкована російському уряду. Агенції також надано право затверджувати кандидатів на посади директорів академічних інститутів, обраних трудовими колективами за умови їх погодження з президією РАН і президентською радою з науки.
3. Академія визначена як державна бюджетна установа, а функції засновника і власника федерального майна РАН передано уряду.
4. Законом передбачено також об’єднання з РАН Російської академії медичних наук (РАМН) і Російської академії сільськогосподарських наук (Россільгоспакадемія). При цьому зазначається, що член-кореспонденти і академіки РАМН і Россільгоспакадемії без виборів стають дійсними членами РАН, а їх президенти отримують статус віцепрезидентів РАН терміном на три роки після введення закону в дію.
5. Президент РАН обирається терміном на 5 років, але не більше двох разів поспіль. Нинішній Президент РАН зберігає сій статус на три роки після введення реформ. Фінансування Академії передбачено окремою стрічкою в держбюджеті Росії.
    Саме в такій редакції 18 вересня закон було прийнято Держдумою Росії в третьому остаточному читанні. Для необхідних 226 голосів, «за» проведення реформи проголосував 331 депутат, «проти» - 107, утримався – 1.
Прийняття закону визвало потужний резонанс у формі мітингів, акцій протесту і бурхливого обговорення в ЗМІ. Більшість аналітиків сходяться на головній тезі: - влада пішла на поступки вченим в декількох поправках (не передавати агенції майно Далекосхідного, Уральського та Сибірського відділень; обмежити втручання влади в наукову діяльність академії; зберегти повноваження на три роки главі РАН академіку Володимиру Фортову), але відстояла головну мету: майном академічних інститутів буде володіти і розпоряджатися урядова агенція. На думку переважної більшості експертів і провідних вчених, таке підпорядкування приведе до скорочення інститутів і розвалу існуючої системи управління РАН, з тяжкими наслідками.
    Газета «Московський комсомолець» з цього приводу констатує: «суть реформування зводиться до того, що майно і гроші РАН відокремлюють від академії. Всю свою діяльність вчені тепер мають узгоджувати з урядовою агенцією, яка зазначену власність і утримує. Тобто в науці виникає чітка форма держзамовлення, а вчені опиняються в ролі дітей, які випрошують гроші у батьків на морозиво».
    Більш радикальну оцінку ситуації, що склалась, надало керівництво Сибірським відділенням РАН, яке вимагало відставки уряду в цілому і Д. Ліванова, зокрема. Зазначену вимогу підтримали КПРФ в Держдумі, до складу якої входить і недавній кандидат на пост президента РАН лауреат Нобелевської премії Жорес Алферов. На його думку: «Проект закону є жахливим. Ніхто не очікував подібного розвитку подій. Як можна перед періодом літніх відпусток вносити закон, що кардинально змінює всю ситуацію, а по суті, спрямований на ліквідацію РАН. Так поступати – значить не рахуватися з науковим середовищем. Єдино правильною відповіддю на внесений урядом закон може бути одностайне його відхилення з вимогою звільнення з державної служби осіб, що його запропонували і розробляли».
    Що ж передувало прийняттю скандального закону? Хмари над російською академією, яка була заснована ще указом Петра І, за зразком європейських академій того часу, яка в радянські часи називалася АН СРСР, почали згущатися давно. «Реформатори» звинувачували РАН в архаїчності і консервативності, протиставляли сучасну і більш динамічну систему університетської науки, вказували на факти порушення фінансової дисципліни та нецільове використання бюджетних коштів, вимагали надання академії статусу почесного наукового товариства. «Прагматики» тим часом, з нетерпінням очікували розподілу потужного майнового господарства і земельних угідь академії.
    Довідка: на даний час в структурі РАН нараховується 436 наукових організацій. Тут працюють майже 100 тис. чоловік, в т.ч. 45 тис. наукових співробітників. На початок 2013 р. в РАН числилось 511 академіків і 750 член-кореспондентів. Середній вік академіків РАН – 70 років, член-кореспондентів – 66 років, докторів наук – 66 років, кандидатів наук – 50,6 років, співробітників без наукових ступенів – 40,5 років. В. Фортову – теперішньому президенту РАН – 67 років.
    На все це накладалися і об’єктивні фактори. Володимиру Путіну за часи свого «першого» президентства, не вдалося посадити в крісло президента РАН свого ставленика. Діяти за прикладом Олександра Лукашенка, який ліквідував автономію білоруської академії, а голову президії призначає тепер своїм указом, Путін не наважився. Все таки досить різні масштаби у білоруської і російської науки. Тому, коли весною міністр освіти і науки РФ Дмитро Ліванов зробив свою скандальну заяву: «РАН нежиттєздатна, вона не буде жити», - більшість вважала, що за цим стоїть воля Кремля. Але реакція наукового співтовариства була настільки різкою і негативною, що міністр був вимушений вибачитися. А після виборів президентом РАН Володимира Фортова, який мав великий досвід роботи у вищих ешелонах російської влади, у академіків появилась надія, що РАН і влада зможуть знайти розумний компроміс. До того ще і сам Путін на Раді з питань науки і освіти закликав міністра Ліванова не гарячкувати, а спокійно розробити узгоджений варіант майбутнього реформування.
    З тим, що РАН давно потребує кардинальних змін, погоджуються більшість експертів. «Реформа назріла – проти цього, думаю, ніхто не стане заперечувати. Під час виборів президента РАН тільки про реформу і говорили. Але, думаю, РАН не дуже активно займалася реформою, тому за цю справу взявся уряд», вважає генеральний директор ВАТ «НДІ Молекулярної Електроніки», академік Г. Красніков.
    Але те що сталося 27 червня, стало абсолютно неочікуваним для академіків. Прем’єр Дмтро Медведєв вніс на розгляд уряду питання, яке не входило до порядку денного, а саме: «Про реформування системи державних академій», а міністр Ліванов представив проект федерального закону.
    Того ж дня, увечері відбулося засідання Президії РАН, члени якої не були інформовані про підготовку внесеного законопроекту. В одноголосно прийнятій постанові Президії РАН законопроект був оцінений як неприйнятний, що підриває науковий потенціал, обороноздатність і безпеку країни. Вчені заявили про своє обурення і затребували повернути проект закону в цивілізоване процедурне поле.
    Аналогічні постанови і рішення були прийняті і направлені президенту Росії від Профспілок РАН і Ради молодих вчених.
    З глибокою тривогою і занепокоєністю плани стрімкої масштабної реорганізації академічної науки Росії, були сприйняті спільнотою вчених на міжнародному рівні. Сотні листів було направлено на адресу уряду РФ від іноземних академій і вчених.
    У листі Національної академії наук України за підписом її президента академіка НАНУ і РАН Бориса Патона зазначається, що підготовлені законодавчі ініціативи потребують всебічного обговорення з науковою громадськістю. «Реформа, безперечно, повинна приводити до збереження і розвитку широко відомих наукових шкіл і колективів, суттєвому покращенню умов и підвищенню ефективності наукової діяльності, а не до розвалу РАН. Важливо, щоб одночасно створювалися реальні механізми використання галузями економіки наукових досягнень, без чого реформа академічного сектору буде малопродуктивною».
    Тривога і стурбованість за долю РАН висловлювалась також в листах підтримки Ради Міжнародної асоціації академій наук (МААН), Національної академії наук Італії, Болівії, Чехії, Польщі, Королівської академії Нідерландів, та ін., а також багатьох зарубіжних університетів та академічних установ.
    28 червня законопроект було внесено на розгляд Держдуми Росії. Незважаючи на численні акції непокори і протести, вже 3 липня законопроект був поспішно розглянуто на засіданні Держдуми і більшістю голосів він був прийнятий у першому читанні. За оцінками фахівців, реформування РАН потребує додаткових бюджетних коштів на суму більш ніж 500 млн. рублів.
    У науковому співтоваристві проект реформи було сприйнято неоднозначно. Загальну критику зумовила та обставина, що текст закону не узгоджувався і не обговорювався з науковою спільнотою, в тому числі і представниками РАН. З іншого боку, перспектива стати автоматично академіками з одночасним подвоєнням місячного окладу (з 25 тис. рублів до 50 тис.) для член-кореспондентів РАМ і Россільгоспакадемії, стала дуже привабливою для певної категорії вчених.
    4 вересня Президія РАН у своєму зверненні до співробітників академії закликала їх до єднання і плідної праці, спрямованої на збереження науки і академії.
    9 вересня поточного року відбулися позачергові загальні збори РАН, де було заслухано повідомлення президента РАН академіка Фортова В.Є. «Про проект Федерального закону «Про Російську академію наук, реорганізацію державних академій наук і внесенні змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації».
    У своїй постанові загальні збори засвідчують недопустимість любих дій, що спрямовані на ліквідацію РАН. При цьому Загальні збори РАН визнають необхідність реформування академічної науки, але на основі Програми президента РАН академіка В.Є. Фортова, з врахуванням програм інших кандидатів на пост президента РАН, а також пропозицій, прийнятих на конференції наукових співробітників РАН.
    Конкретні пропозиції Президії РАН і поправки до проекту закону було передано в Думу.
    18 вересня Держдума прийняла закон в третьому остаточному читанні. Ключові поправки РАН не були враховані.
    Перед затвердженням закону в Раді Федерації, провідні вчені РАН і колективи вчених надіслали до верхньої палати, а також на ім’я Президента Росії, свої відкриті листи з зверненням не схвалювати внесений закон.
    Відкритий лист Президенту Путіну, у зв’язку з законом про реформи академічної науки, був також надісланий від імені академіків-секретарів восьми відділень академії. Але цей лист відмовився підписувати голова відділення нанотехнологій і інформаційних технологій, академік Євген Веліхов. Не поставили свої підписи також голова відділення суспільних наук академік Андрій Кошкін і глова відділення глобальних проблем і міжнародних відносин академік Олександр Динкін.
    Співробітники РАН зібрали і передали в адміністрацію президента РФ більш ніж 120 тис. підписів, спрямованих проти скандальної реформи академії.
25 вересня закон був майже одноголосно (135 – за, 2 – утрималось) затверджений Радою Федерації, а 27 вересня підписаний Президентом Россії.
Аналітики ЗМІ зазначають, що абсурдність ситуації, що склалася навколо закону поглиблюється також тим, що прізвища авторів цього закону ретельно приховуються від громадськості.
    Нобелівський лауреат, віце-президент РАН Жорес Алферов заявив, що схвалений сенаторами закон є образливим для всіх вчених і шкідливим для науки.
«Академія наук наполягала на внесенні поправок до закону, які в тій чи іншій мірі сьогодні враховано. Має місце прогрес з того варіанта, який було запропоновано 3 місяці тому. Сьогодні це взагалі інший закон з іншими пріоритетами». Так прокоментував прийняття закону президент РАН Володимир Фортов.
    «Цілком очевидно, що закон було протягнуто з великою кількістю порушень», заявив газеті «Комерсант» голова московського відділення профспілок РАН Віктор Калінушкін. «Проспілки мають твердий намір опротестувати закон про реформи в суді, включаючи Європейський суд, адже реформа порушує права громадян», наголосив Калінушкін.
    Можливі наслідки для української науки.
    13 березня 2013 року комітет з питань науки і освіти Верховної Ради України організував і провів слухання на тему «Про стан та законодавче забезпечення фінансування наукової і науково- технічної діяльності». На це зібрання були запрошені представники Національної і галузевих академій наук, громадських організацій, наукових товариств, центральних органів виконавчої влади.
    Учасники зібрання заслухали дві доповіді, з якими виступили голова Держінформнауки України акад. В.П. Семиноженко і віце-президент НАН України акад. А.Г. Загородній. Соціальним аспектам діяльності наукових працівників був присвячений виступ голови Профспілки працівників НАН України А.І. Широкова.
    В матеріалах слухань акцентована увага, зокрема, на наступне:
    Стан фінансування наукової та науково-технічної діяльності не відповідає нормам чинного законодавства.
Вкрай обмежене фінансування та існуючі несприятливі податкові умови призвели до падіння престижу наукової праці, швидкого старіння та руйнації матеріально-технічної бази науки, різкого падіння чисельності наукових кадрів, відтоку перспективних вчених за кордон та руйнуванню наукових шкіл.
    Набуло кризових масштабів скорочення чисельності дослідників. За кількістю науковців на тисячу зайнятого населення Україна опустилася до найнижчого в Європі рівня – 3,3 чол. (в Польщі – 6,4; Чехії – 8,8; Німеччині – 11,5; по країнах ЄС-27 – 9,2), що суперечить як світовим тенденціям, так і потребам науково-кадрового забезпечення модернізації економіки України на інноваційній основі.
    Особливо руйнівними стали наслідки безвідповідального ставлення держави до галузевої науки. Ця сфера вітчизняної науки на сьогодні зазнала найбільших втрат. В Державному реєстрі наукових установ, яким надається підтримка держави, залишилось тільки 20 галузевих інститутів з 210. Тяжким тягарем на галузеві НДІ лягла сплата за рахунок власних коштів пенсій науковим працівникам.
    В багатьох інститутах відбувається масове переведення співробітників на скорочений робочий день, не виплачуються надбавки за вчене звання та науковий ступінь.
    Увійшло в практику проведення наукових досліджень, публікацій наукових статей в журналах, оплата опонентів і самого захисту за кошти здобувачів дисертаційних робіт, що негативно позначилось на рівні дисертаційних робіт.
    Розвиваючи погляд Міністерства фінансів України на науку як на основне джерело економії бюджетних коштів, контрольно-ревізійні органи висувають перед науковими установами зовсім неправомірні та не передбачені законами претензії. Однією з них, зокрема, є вимога, обов’язкового впровадження всіх результатів прикладних (а часто й фундаментальних!) досліджень у практику. В умовах відсутності прийнятих у світі фінансових та податкових важелів підтримки впровадження нововведень, зупинення фінансування та реалізації державної програми створення інноваційної інфраструктури, створення умов тиску та знищення технологічних парків бюджетним науковим установам ставлять у вину те, що не всі результати фундаментальних і прикладних досліджень знаходять своє практичне застосування.
    Для України лишаються характерними низький рівень використання винаходів, корисних моделей при здійсненні діяльності підприємств та організацій, а також незначна кількість підприємств, що здійснюють винахідницьку діяльність.
В Україні склалася вкрай складна ситуація з еволюцією механізмів формування і реалізації державної науково-технологічної політики та практичної організації державної підтримки розвитку науки, яка не тільки заважає інноваційному розвитку вітчизняної економіки, але й суперечить цілям політики євроінтеграції України.
    Учасники слухань вважають, що вітчизняна науково-технічна сфера держави доведена до стану, який загрожує національній безпеці України.
За результатами слухань було прийнято рекомендації та доручення відповідним державним установам.
    Окремої уваги заслуговують оцінки експертів, щодо можливих наслідків анонсованої реформи РАН для подальшого розвитку науки в Україні. Одним з перших, з розгорнутим аналізом подій, що відбувалися в академічній науці Росії, та їх можливих наслідків для української науки, виступив 5 липня 2013 року на шпальтах газети «Дзеркало тижня» д.ф.м. наук, професор Максим Стріха.
    Зокрема він зазначив: «Для України російська реформа може мати значно сумніші наслідки. Відомо, що в нас теж не бракує охочих «ефективніше» розпорядитися землями і майном НАН та галузевих академій. І старт російської реформи майже напевне викличе спокусу реалізувати щось аналогічне і в Україні. Здійснити це буде порівняно нескладно: «наукового лобі» у владі зараз фактично немає, а більшість експертів (і з владного, і з опозиційного боку) переконані, що НАН є віджилим «сталінським» дітищем». І переконати їх у тому, що, по-перше, її створив зовсім не Сталін, а його ясновельможність гетьман Павло Скоропадський, а по-друге, аналогічні академічні структури досі успішно працюють не лише в комуністичному Китаї, а й у демократичних Німеччині, Франції, Польщі, нікому досі так і не вдалося. Як не вдалося переконати цих експертів і в тому очевидному факті, що НАН навіть в умовах хронічного безгрошів’я досі примудряється не лише продукувати фундаментальні результати світового рівня, а й пропонувати «проривні» технології (якими, на жаль, більше цікавляться за кордоном).
    І якщо НАН буде «реформовано» саме за нинішнім «сценарієм Ліванова—Мєдвєдєва», це реально означатиме кінець природничих і технічних наук в Україні. Адже досі наука в Україні виживала не завдяки, а всупереч державі, якій (на відміну від Росії) учені не потрібні зовсім і яка фінансує цих своїх учених на рівні африканських країн. Однак українська наука якось існувала, бо НАН керували консервативні, але залюблені в науку академіки (при цьому НАН залишалася, напевно, останньою в сьогоднішній Україні великою державною структурою, де призначення на керівну посаду ще здійснюється за фаховими критеріями, а не з бажання забезпечити «хлібне місце» потрібній людині)...
    Тому слід пам’ятати: нинішня Україна з низки причин політичного й економічного штибу не має, на жаль, шансів у близькому майбутньому перейти до англо-саксонської університетської системи організації науки (бо там університети мають великі гроші і необмежену автономію — а ні того, ні другого їм в Україні тепер ніхто не дасть!) Реальний вибір, який стоїть перед українською наукою сьогодні, — це або збереження академічної системи (що зовсім не виключає необхідності посиленого накачування «наукових м’язів» університетів і поступового реформування самої НАН), або ж загибель цілих наукових напрямів, які наразі визначають науково-технічний прогрес. Адже від ліквідації академії не виграє ніхто: якщо сьогодні загинуть біологічні чи фізичні установи НАН, то завтра безнадійно захиріють і відповідні факультети університетів.
    Отже, якщо Росія таки «реформує» РАН, Україна муситиме ще сім разів подумати: а чи потрібно йти цим шляхом? Бо сучасна наука — це надскладна система, яка створюється десятиліттями. Зруйнувати її можна швидко, а відновити «з чистого аркуша» — майже неможливо (це підтверджує досвід Бразилії, Мексики, Ірландії, Туреччини, які вкладають казкові, за українськими мірками, гроші у створення в себе сучасної науки, — але досі не досягли ще й нинішнього українського рівня)…».
    Висновок Максима Стріхи невтішний: «Механізм розвалу РАН запущено. В українських вчених залишилось дуже мало часу для того, щоб спробувати переконати владу не знищувати українську науку за російським сценарієм».
    Запропонована реформа РАН може стати непоправною помилкою для російської науки, стверджує голова департаменту Держінформнауки України В. Семиноженко. На його думку законодавча ініціатива має переслідувати основну мету – розвиток науки, а не потребу розподілу або управління майном. «З державної точки зору, такий підхід до реформування назавжди лишає можливості концентрувати наукові ресурси на пріоритетних для держави напрямах. Успіх перетворень в значній мірі залежить від їх системного характеру», зазначає В. Семиноженко. Крім того, не менш важливим є необхідність забезпечення публічності і прозорості всіх етапів реформування.
    В даному контексті, зазначає В. Семиноженко, саме Україна може стати зразком проведення грамотної і консолідованої реформи галузі науки. Про це, наприклад, свідчить, процес напрацювання і обговорення на експертному та суспільному рівнях нової редакції закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Сьогодні зазначений закон є єдиним законодавчим актом, що максимально забезпечує правові гарантії наукової діяльності, але його положення, з врахуванням вимог сьогодення, потребують оновлення та удосконалення.
    Виходячи з аналізу наведених вище матеріалів, можна констатувати: українська наука вже знаходиться в стані реформування. Питання полягає тільки в тому, чи здатні наші реформатори забезпечити її розвиток і не повторити помилок наших сусідів.
    
Джерела інформації:
www.nas.gov.ua/text/pdfNews/RAN_09.07.13.pdf
http://www.apn.ru/publications/print29993.htm
http://www.kp.ru/daily/26135.4/3025692/
http://www1.nas.gov.ua/svit/Article/Pages/13_2526_3.aspx
http://www.nr2.ru/moskow/462175.html
http://www.ras.ru/news/shownews.aspx?id=873e56fc-04fc-4a39-820d-3dae22a54d93#content
http://www.ras.ru/news/shownews.aspx?id=7d5c32ca-7f97-4db6-b02b-94160946e50d#content
http://polit.ru/article/2013/09/22/letters_to_sovet_federacii/
http://www.ras.ru/news/shownews.aspx?id=db254a57-99d7-4b7f-9107-98e72ef469b9
http://www.gazeta.ru/science/news/2013/09/25/n_3208977.shtml
http://oko-planet.su/politik/newsday/211662-alferov-zakon-o-reforme-ran-dlya-nas-oskorbitelen.html
http://www.nr2.ru/moskow/461963.html
http://piter.tv/event/Putin_podpisal_zakon_o_reforme_RAN/
http://ria.ru/infografika/20130930/966799154.html#13816849408193&message=resize&relto=register&action=addClass&value=registration
    
    
    
Джерело інформації: Академія наук вищої освіти України.
http://www.anvou.org.ua/news/prychyny-ta-naslidky-reformuvannya-rosiyskoi-akademii-nauk/