ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ СКОМОРОХОВ
Низка заходів, приурочених до 100-річчя від дня заснування ФЕА КПІ ім. Ігоря Сікорського, передбачає вшанування пам’яті видатних діячів, чий організаційий і творчий доробок спричинив формування інженерних спеціальностей, створення наукових напрямків, організацію факультетів і кафедр.
До плеяди цих видатних діячів, без сумнiву, відноситься і рельєфна постать Олександра Олександровича Скоморохова (1874 - 1946 рр.) - професора, Заслуженого діяча науки УРСР, одного із засновників вищої електротехнічної освіти на Україні, основоположника вітчизняної школи електромеханіки, ініціатора створення та першого завідувача кафедри електричних машин та електрофікації промислових підприємств (нині кафедри електромеханіки), другого декана факультету електроенерготехніки та автоматики.
Народився О. О. Скоморохов в м. Ставрополь-Кавказький, 21 лютого 1874 року, середню освіту одержав у Тифліському залізничному і реальному училищах. У 1895 році вступає до Санкт-Петербурзького лісового інституту, але невдовзі переходить до технологічного інституту, де навчається на механічному відділенні з електротехнічною спеціалізацією. Після закінчення навчання у 1903 році впродовж майже двох років служить на Чорноморському військовому флоті старшим інженером-механіком [1].
Початок інженерної кар'єри Олександра Олександровича співпав у часі з періодом стрімкого розвитку електроенергетики та електрифікації промисловості і транспорту, який в значній мірі визначався досягненнями в галузі електромашино- і трансформаторобудування. В цей же час почала формуватись і світова система вищих навчальних закладів електротехнічного напрямку, яка від окремих факультативних курсів за кілька десятиліть розвинулась до рівня спеціалізованих кафедр і окремих інститутів.
Період практичної інженерної діяльності О. О. Скоморохова на посаді інженера-конструктора електротехнічного заводу фірми Дженерал Електрік в м. Стенектеді (штат Нью-Йорк, США), чергового інженера Центральної електростанції Петербурзького трамваю та іженера-механікома технічного відділу паперової фабрики Печаткіна у місті Павловськ під Санкт-Петербургом в 1906-1911 роках, відіграв вирішальну роль у виборі подальшого шляху, накопиченні необхідного професійного досвіду, формуваннійого ділових якостей і організаторських здібностей.
Запрошення на роботу до Києва О. О. Скоморохов одержує у 1911 р., і в тому ж році, за результатами конкурсу, зараховується на посаду штатного викладача з електротехніки і, одночасно, завідувача центральної електростанції КПІ.
З 1915 року Олександр Олександрович розпочинає читати розроблений ним новий спеціалізований курс “Расчет и конструкция электрических машин”, який став базовою дисципліною для студентів електромеханічного профілю.
Свідченням здобуття заслуженого авторитету та поваги серед викладачів і керівництва КПІ є той факт, що у 1916 році О. О. Скоморохов був нагороджений орденом святого Станіслава 3-го ступеня. У відповідності з Табелем про ранги, ця нагорода і чин Надворного Радника, який він одержав у 1914 році, надавали йому право приватного дворянства.
У 1920 році у зв’язку з реорганізацією структури електротехнічного факультету КПІ, створюється кафедра електричних машин та електрофікації промислових підприємств, як самостійний базовий підрозділ факультету. О. О. Скоморохов, який брав безпосередню участь в організації кафедри і був ініціатором її створення, обирається професором кафедри і призначається її першим завідувачем.
В складних умовах того часу, професор Скоморохов організовує роботу по комплектуванню штату викладачів, створенню навчально-методичної і лабораторної бази, формуванню та забезпеченню навчального плану кафедри.
Враховуючи значний внесок О. О. Скоморохова у структурну розбудову електротехнічного факультету КПІ, високий рівень організації навчального процесу та відповідного методичного забезпечення, спеціальна комісія Наркомату освіти України у 1925 році затверджує його у званні професора.
У 1930 році на базі електротехнічного факультету створюється Київський енергетичний інститут, завідувачем кафедри електричних машин та електрофікації промислових підприємств якого призначається професор Скоморохов. Згодом під його керівництвом на кафедрі створюється унікальна на той час лабораторна база, організовуються науково-дослідні роботи, здійснюються промислові випробування та обстеження електричних машин і електромеханічних пристроїв, виконуються розрахунки, проводяться експертизи і консультації.
Діяльність професора О. О. Скоморохова в КПІ нерозривно пов’язана із створенням та становленням першого на Україні електротехнічного факультету, рішення про заснування якого було прийняте ще у 1918 році, але з причини грамадянської війни, повноцінна навчальна робота розпочалась лише у 1921 / 1922 навчальному році [1].
На цьому особливо відповідальному етапі становлення факультету його деканом призначається О. О. Скоморохов. Лабораторна база факультету в той час складалася лише із двох підрозділів (електромашиного та електровимірювального), з вкрай обмеженою кількістю застарілого обладнання, навчальний план лише формувався, навчальних програм практично не було, а кваліфікований педагогічний персонал нараховував одиниці.
Завдяки неабияким організаторським здібностям, умінню працювати з людьми, Олександр Олександрович згуртовує біля себе найбільш активну і творчу частину викладачів факультету і організовує роботу з формування навчальних планів, розробки програм відповідних курсів, лабораторних занять, тощо. З його ініціативи були створені предметні комісі (одну з них, з техніки сильних струмів, він очолив персонально), які створили необхідні засади для проведення подальшої систематичної навчальної роботи на факультеті.
Об’єктом особливої уваги О. О. Скоморохова була лабораторія електричних машин, у створенні і подальшому розвитку якої він приймав безпосередню участь і керував її роботою з першого дня функціонування.
Електромашинна лабораторія була базовою лабораторією на новостворенному електротехнічному факультеті і основою для організації майбутньої кафедри електричних машин. Підвалини до заснування лабораторії були закладені раніше, у вигляді великої електротехнічної лабораторії, до складу якої входила лабораторія моторів та генераторів, яка функціонувала на механічному відділенні КПІ.
Олександр Олександрович прекрасно розумів, що якість засвоєння теоретичного матеріалу майбутніми фахівцями, їх практичні навички і професійний рівень в значній мірі визначаються технічним рівнем і функціональними можливостями лабораторної бази. Наприкінці 1923 року йому вдається отримати необхідні ассигнування і він відряджається Наркоматом освіти україни до Німеччини для замовлення і придбання комплекту електрообладнання для високовальтної лабораторії, електромашинних агрегатів, вимірювальної апаратури і електротехнічного устаткування для лабораторії електричних машин та інших лабораторій факультету [3].
Перебуваючи за кордоном, О. О. Скоморохов відвідує низку електротехнічних заводів в Берліні, Дрездені, Фрейбурзі та Ерлангені, а також знайомиться з рівнем і організацією навчального процесу на електротехнічних факультетах німецьких закладів інженерної освіти. На заводі “Кох і Штерцель” він знайомиться з новітнім високовольтнім високовольтним обладнанням і детально вивчає організацію випробувань високовольтних ізоляторів. Придбавши необхідні агрегати, обладнання і апаратуру О. О. Скоморохов на початку 1924 року повертається до Києва.
За результатами проведеної роботи була розв’язана гостра проблема забезпечення лабораторії електричних машин сучасними агрегатами та необхідною вимірювальною апаратурою, створення нової високовольтної лабораторії на 300 000 В і оснащення інших лабораторій факультету необхідним устаткуванням. Це дало змогу реалізувати проект створення якісно нової лабораторної бази факультету за рахунок добудови правого крила головного корпусу КПІ (енергокрила), будівництво якого було закінчено у 1930 році. Завдяки цьому загальна площа нового приміщення лабораторії елекгричних машин була збільшена до 348 м2, що дало змогу повністю обладнати сучасним устаткуванням 30 робочих місць [4].
Створена 0. 0. Скомороховим лабораторна база дозволила перейти на якісно новий рівень організації навчального процесу і забезпечила повну диференціацію навчальних дисциплін у відповідності з навчальним планом факультету.
Враховуючи високий рівень технічного забезпечення і широкі функцюнальні можливості оновленої електромашинної лабораторії, Олександр Олександрович організовує проведення науково-дослідних робіт і промислові випробування електричних машин та електротехнічних пристроїв на замовлення промислових підприємств і наукових організацій. Одночасно під його керівництвом організовується масове випробування ізоляторів у високовольтній лабораторії, перевірка та налагодження приладів у вимірювальній лабораторії. Це дало змогу суггєво розширити зв'язки факультету з підприємствами і забезпечити перспективу його розвитку у відповідності з вимогами електротехнічної промисловості України. За оцінкою фахівців, нова електромашинна лабораторія на той час займала одне з чільних місць не тільки серед лабораторій КПІ, а й серед подібних лабораторій СРСР.
Лабораторія електричних машин не переставала функціонувати і в роки Великої Вітчизняної війни. У 1941 році все обладнання лабораторії було перевезено до Ташкента, де воно продовжувало використовуватись для забезпечення навчального процесу і наукових досліджень у стінах Середньоазіатського індустріального інституту.
Сучасна електромашинна лабораторія кафедри електромеханіки НТУУ «КПІ», розташована у 20 навчальному корпусі, носить ім'я її засновника.
Незважаючи на великий обсяг основної роботи, Олександр Олександрович приймає активну участь у громадському житті факультету і інституту: очолює різноманітні науково-технічні комісії; створює па факультеті науково-електротехнічне Товариство; як постійний Уповноважений від колективу КПІ приймає участь у роботі Бюро Секції наукових робітників Наркомату освіти України; виконує роботу з проведення науково-технічних експертиз, тощо. Особливу увагу він нриділяв роботі студентського електротехнічного гуртка, який на той час був унікальним явищем в організаційній структурі електротехнічного факультету. Ця добровільна громадська студентська організація народилася з першими подихами академічіюго життя на факультеті і фактично дала початок різноманітним формам майбутніх студентських науково-технічних об'єднань і творчих колективів, які були і є невід'ємним атрибутом інженерної освіти.
Електротехнічний гурток був організований у липні 1921 року. Одним із ініціаторів та організаторів створення цього об'єднання був професор О. О. Скоморохов. Першочерговими напрямками діяльності гуртка було визначено: організацію наукової діяльності студентів, як засіб підвищення кваліфікації майбутніх інженерів; створення сприятливих умов для академічної роботи студентів (створення студентської бібліотеки, музею, організація видавничої діяльності та ін.); безпосередню участь у розбудові факультету [3].
Першими кроками електротехнічного гуртка була організація студентської бібліотеки, створення музею експонатів і налагодження друкування лекцій, що мало важливе значення у зв'язку з відсутністю на той час навчально-методичної літератури. В студентську бібліотеку, фонд якої у 1923 році вже налічував 350 томів, Олександр Олександрович передає значну частину своїх книг, журналів, креслень та іншої інформації, яку він свого часу привіз із США та Німеччини. Подібні надходження в бібліотечний фонд надійшли також і від інших викладачів факультету. З ініціативи Олександра Олександровича, який підтримував зв'язки з провідними електротехнічними фірмами Європи і США, до електрогуртка надходять часописи, каталоги, прейскуранти та інша інформація в галузі електротехніки. Професор Скоморохов допомагає студентам також створити музей графічних робіт і музей експонатів виробництва. Музей графічних робіт збирав комплекти креслень, малюнки і фотофафії електростанцій, електричних машин і трансформаторів, електротехнічного обладнання підпрємств, відбирав кращі студентські графічні роботи. Графічні роботи та експонати музею ефективно використовувались у навчальній роботі. Цим напрямком роботи електротехнічного гуртка фактично було закладено підвалини майбутнього Державного Політехнічного музею, постанова уряду про створення якого, була прийнята у лютому 1995 року.
За сприяння О. О. Скоморохова у 1925 році редакційною комісією електротехнічного гуртка організовуються перші випуски електротехнічних журналів факультету «Червоний дріт» та «Довідник електровень та електрофікованнх підприємств». Цілком імовірно, що ці видання були першими на Україні журналами з електротехнічного напрямку. Одночасно налагоджується випуск необхідної навчально-методичної літератури. За період з 1926 по 1931 роки видавництвом електротехнічного гуртка здійснюється випуск навчальних посібників з електричних машин, написаних професором Скомороховим, вкрай необхідних для підготовки майбутніх фахівців з електромеханіки.
Перебуваючи в США, і знайомлячись з новітніми науково-технічними досягненнями, у О. О. Скоморохова виникає задум написання фундаментальної наукової праці «Век пара и электричества» [5], який він реалізовує після повернення в Росію, у співавторстві з інженером В. В Фармаковським. Перша частина наукової праці побачила світ у 1908 році. Для цього видання Олександр Олександрович написав розділ «Паровые турбины», де він дає ґрунтовний історичний огляд розвитку парових турбін, пропонує свою класифікацію, приводить їх технічні характеристики і здійснює теоретичний аналіз режимів їх роботи. За умов дефіциту подібної інформації, це багатоілюстроване енциклопедичне видання викликало на той час значний інтерес у фахівців.
До другої частини цієї роботи О. О. Скоморохов написав і підгогував до видання розділ «Электрические железные дороги и трамвай», матеріали якого вражали своєю новизною і змістовністю. На жаль, суто з технічних причин ця частина роботи не була опублікована.
Серед наукових напрямків діяльності О. О. Скоморохова Петербургського періоду, слід відзначити також його ґрунтовні дослідження в галузі ртутних випрямлячів, результати яких були узагальнені у його науковій доповіді в Товаристві Технологів і опубліковані у вересні 1910 року у Віснику Товариства. Ця робота суттєво розширювала можливості практичного застосування ртутних випрямлячів в установках низької та високої напруги.
Особливо плідним, з точки зору науково-методичних розробок, став період роботи Олександра Олександровича у КПІ. У 1914 році виходить з друку його книга «Пособие к испытанию и изучению свойств электрических машин и трансформаторов». Це видання було першим на Україні навчальним посібником з електричних машин і стало основою для спеціалізації студентів електромеханічного профілю.
За сприяння видавничого підрозділу електротехнічного гуртка виходять з друку навчальні посібники, написані О. О. Скомороховим: «Примерный расчет трансформатора» та «Курс электромашин постоянного тока» (1926 р.); «Асинхронные двигатели» (1928 р.); «Електричні перетвірники струму» (1931 р.).
У 1930 році виходить з друку книга професора Скоморохова «Новітні успіхи в галузі побулови електричних машин». На той час це було унікальне багатоілюстроване видання, в якому були узагальнені і систематизовані світові досягнення, проаналізовані тенденції розвитку в галузі електромашино- і трансформаторобудування, а також розробки в напрямку створення перспективних систем перетворення струму. Відразу ж після виходу в світ, ця книга стала бібліографічною рідкістю.
Поява подібних видань, які узагальнюють рівень технічних досягнень в певній галузі знань і на певному етапі іх еволюції, є завжди великою подією для фахівців. Такі видання ніколи не втрачають своєї наукової цінності, так як стаюгь джерелом унікальної інформації як для сучасників автора, так і для теперішніх дослідннків з історії науки і техніки. Ця наукова робота, як і його перша праця подібного типу «Век пара и злектричества», ще раз свідчить про широку ерудицію, системне бачення проблеми і глибокі енциклопедичні знання О.О. Скоморохова у галузі електротехніки і електромеханіки, зокрема.
У 1929-1934 роках у різних виданнях виходять з друку ряд підручників, написаних О. О. Скомороховим з загальної електротехніки, теорії розрахунку електричних машин і перетворювачів струму, які стали першими україномовними підручниками з електротехніки та електромеханіки.
Сам Олександр Олександрович володів п’ятьма мовами: російською, українською, німецькою, англійською, французькою, проте рідною вважав російську і до 1927 року викладав виключно нею. Згідно анкетного листа [2], складеного у 1927 році, українською він володів із словником і для можливості вільно викладати нею потребував, за власною оцінкою, 1,5 – 2 роки на досконале вивчення.
Вихід друком вже у 1929 році підручника „Основи загальної електротехніки” свідчить про досягнення О. О. Скомороховим неабияких успіхів у вивченні української мови та розумінні ним важливості проведення навчання студентів рідною для них мовою.
Крім того, виданню перших навчальних посібників з електротехніки і електричних машин українською мовою передувала кропітка робота із створення відповідної термінологічної основи в галузі електротехніки, яка була проведена під керівництвом О. О. Скоморохова на кафедрі електричних машин КПІ.
Підручники і навчально-методичні посібники, написані О. О. Скомороховим відіграли важливу роль у становленні і розвитку вищої електротехнічної освіти на Україні і впродовж багатьох років були основними джерелами спеціальних знань для студентів електротехнічного профілю.
У 1933 році професор Скоморохов одержує призначення Наркомату освіти України відбути до столичного Харкова на посаду завідувача кафедри електричних машин Харківського електротехнічного інституту (ХЕТІ).
Про харківський період діяльності О. О. Скоморохова, що тривав до початку Великої вітчизняної війни і який співпав у часі з роками сталінських репресій, апогеєм голоду на Україні та його наслідками, на жаль відомо дуже мало. З автобіографії, яку Олександр Олександрович написав у 1942 році можна дізнатися, що в ХЕТІ він завідував кафедрою електричних машин, а з 1934 року працював на посадах декана електротехнічного факультету (два роки) і заступника директора ХЕТІ з науково-навчальної роботи (два з половиною роки).
Але не викликає сумніву, що працюючи на цих високих і відповідальних посадах, професор Скоморохов зробив також значний внесок у розбудову електротехнічної освіти не тільки в ХЕТІ, але і в справу становлення і розвитку харківської школи електромеханіки, в цілому.
У вересні 1941 року, Олександра Олександровича разом з іншими викладачами електротехнічного інституту було евакуйовано до Саратовської області, а згодом на північний Урал до м. Златоуст, де він перебував до початку 1942 року. У січні 1942 року він одержує призначення виїхати до Ташкента, куди була евакуйована значна частина професорсько- викладацького складу КПІ, в тому числі і електротехнічного факультету.
З 1942 по 1944 рік О. О. Скоморохов професор Середньоазіатського індустріального інституту, де в роки війни працювало багато викладачів з України і Росії. У 1944 році 70-річний учений повертається разом з іншими викладачами КПІ до Києва, де до останніх днів свого життя завідує кафедрою електричних машин, яку він свого часу створив.
За видатний внесок у розвиток української науки і інженерної освіти, у 1945 році професору Скоморохову було присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки УРСР.
Історія вітчизняної школи електромеханіки, у витоків якої стояли такі видатні подвижники як Олександр Олександрович Скоморохов, свідчить, що в еволюції електротехнічних наук електромеханіка відіграє особливу роль, виступаючи своєрідним генетичним джерелом, яке дало початок багатьом сучасним електротехнічним дисциплінам і науковим напрямкам. Цей процес продовжується і зараз, тому що електричні машини, як складні антропогенні системи, які є результатом еволюційного синтезу розуму людини і закладених природою симетрійних властивостей електромагнітпого поля, були, є і будуть в майбутньому основними джерелами і споживачами електричної енергії.
Багатогранна і плідна діяльність Олександра Олександровича Скоморохова, яка відбувалась у неймовірно складних умовах того часу, характеризує його як людину з рідкісним поєднанням якостей теоретика, що глибоко розуміє свій предмет, практика, який завдяки своєму досвіду безпомилково визначає практичну доцільність застосування результатів досліджень і талановитого організатора, який заклав основи розвитку вітчизняної школи електромеханіки [3].
Віддаючи дань вдячності і пошани видатному вченому, педагогу і організатору, колективом кафедри електромеханіки, яку створив О. О. Скоморохов майже століття тому, за сприяння завідувача відділу Історії „КПІ” Державного політехнічного музею при НТУУ „КПІ”, керівництва факультету електроенерготехніки та автоматики, керівництва та працівників Державного історико-меморіального Лук’янівського заповідника у березні 2015 р. було розшукано могилу видатного вченого.
Підставою для початку пошукових заходів став опис поховань на 21 ділянці Лук’янівського цивільного кладовища, складений у 1998 році видатним українським некрополістом Л. А. Проценко: „Олександр Олександрович СКОМАРОХОВ (6. ІІ. 1874 – 22. VІІІ. 1946), проф.-електротехнік, засл. діяч науки СРСР, автор підручників. Хрест з труб, табличка без напису на високій огорожі” [6]. Але на момент початку пошукових робіт ні табличка, ні хрест, ні огорожа не збереглися.
Місце поховання О. О. Скоморохова на Лук’янівському цивільному кладовищі: а) до початку пошукових робіт (березень, 2015 р.); б) пам’ятний обеліск (травень, 2015 р.)
Співставлення історично достовірних даних про дату народження О. О. Скоморохова (вказану особисто ним в анкетному листі (за даними особової справи № 7079 з фонду Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України) [2]), дати смерті з датою поховання, зазначеною в книзі поховань дозволило ідентифікувати місце поховання, незважаючи на розбіжності в написанні прізвища в [6], книзі поховань Лук’янівського цивільного кладовища за 1946 рік та паспортних даних О. О. Скоморохова.
В квітні цього ж року за ініціативою студентів кафедри електромеханіки здійснено благоустрій розшуканого місця поховання, а в травні – встановлено пам’ятний обеліск, який з часом отримає статус історичної пам’ятки України.
Життя і діяльність О.О. Скоморохова залишили глибокий слід не тільки в історії КПІ, але і в історії вітчизняної електротехнічної науки, освіти і промисловості. Його самовіддана праця викликає захоплення і глибоку повагу, пофебує глибокого осмислення і запозичення його багатого досвіду особливо у наші дні, коли інженерна освіта, електротехнічна наука і промисловість знову знаходяться на складному етапі важких соціально-економічних випробовувань, що випали на долю України.
В непростих умовах сьогодення викладачі кафедри електромеханіки гідно продовжують справу засновника, приділяючи основну увагу не лише передачі студентам знань, накопичених не одним поколінням вчених-електромеханіків, а й всіляко стимулюючи молодь до власних відкриттів і досягнень, використовуючи новітні технолгії навчання [7]. Саме тому наші студенти лише за останні п’ять років опублікували 52 наукових статті, отримали 32 патенти України, 28 раз посідали призові місця у фахових конкурсах найвищих рівнів, а 12 магістрантів та аспірантів відзначено дипломами Міністерства освіти та науки і Національної академії наук України.
Література
1. Рашеев Л. Н. Профессор Александр Александрович Скоморохов (к 25-летию научно-учебной деятельности) / Л. Н. Рашеев // Вісті Київського політехнічного інституту. – Книга 1. – К.:КПІ, 1928. – С. 131-135.
2. Особова справа № 7079 / Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Фонд 116. – Опис 12. – 6 с.
3. Шинкаренко В. Ф. Творець вітчизняної школи електромеханіки (До 125-річчя з дня народження О. О. Скоморохова). Історичний нарис. – К.: НТУУ «КПІ», 1999. – 22 с.
4. Личный составъ Кіевскаго Политехническаго Института Императора Александра ІІ на 1916 Годъ. – Киевъ, 1915.
5. Скоморохов А. А. Век пара и электричества: Паровые котлы. Паровые турбины / А. А. Скоморохов, В. Д. Фармаковский. – Вып. 1. – СпБ, 1908. – 220 с.
6. Проценко Л. П. Лук'янівське цивільне кладовище. Путівник / Л. П. Проценко, Ю. Л. Костенко. – Київ, 1998. – 108 с.
7. Кафедра електромеханіки НТУУ «КПІ» "ПЕРШИЙ ЗАВІДУВАЧ КАФЕДРИ ЕЛЕКТРОМЕХАНІКИ"